<?xml version="1.0" encoding="windows-1251" ?>
<rss version="2.0">
  <channel>
   <title>Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</title>
   <image>
     <title>Последние новости Украины и мира - Корреспондент.net</title>
	 <url>http://k.img.com.ua/static/img/pda/logo.gif</url>
	 <link>http://korrespondent.net/</link>
	 <width>144</width>
	 <height>30</height>
	 <description>Корреспондент - информационно-новостной портал №1 в Украине. Объективно о событиях по всему миру.</description>
   </image>
   <link><![CDATA[http://ua.korrespondent.net]]></link>
   <description><![CDATA[Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net]]></description>
   <language>ua</language>
   <copyright>Copyright 2008 korrespondent.net</copyright>
   <managingEditor>korrespondent@kpmedia.ua</managingEditor>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Десять прохань до хамів]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/1060/51_tn.jpg">Всезагальні ввічливість може витіснити загальнонаціональне хамство, якщо простих речей навчати з дитинства. І весь час нагадувати, пише шеф-редактор журналу MAXIM Сергій Рибік у своїй колонці в тижневику Корреспондент.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[Навесні прийнято сподіватися. Всі пісні дзвінких радіостанцій, всі співи ранкових птахів обіцяють тобі раптові чудеса, флірт, забуту любов і надбавку до зарплати. Набухають бруньки, перестає боліти печінка, птахи гадят до грошей - все налагоджується! Розпускається бузок: той, хто знайшов квітку з п'ятьма пелюстками і з'їв його, може загадати бажання, і воно, зрозуміло, збудеться. Ну а як інакше? Це ж весна: час зникаючих пролісків, великих змін, останніх дзвінків і перших у році шашликів на галявині. Але скільки б не наступала весна, скільки б не лоскотав лібідо травень-чарівник, якось в загальному краще не стає. У кожного з нас - так, виникають свої маленькі радості, з'являються підстави випити. І це дуже правильно: тому що приватні удачі, перемоги кожного з нас, за великим рахунком, важливіші за всі суспільні перипетії, про які завжди зі значенням говорять ведучі новин. Ну, адже правда, безболісно видалений зуб мудрості набагато важливіший за те, що олімпійська збірна країни не привезла з Ванкувера жодної медалі. А знайдені в метро 50 гривень хвилюють більше, ніж те, що на ток-шоу один депутат у черговий раз назвав другого мудаком і засміявся. Слово &quot;мудак&quot; - дійсно смішне, гріх не посміятися. Одним словом, особистих радощів у сучасних статевозрілих людей більш ніж достатньо. Але як добитися того, щоб і інші люди, з якими ти перетинається у всіх артеріях міста, викликали в тебе повагу, і тим самим формували якусь цілковиту радість (перепрошую за мій ідеалізм!)? Як зробити так, щоб вони були успішні не тільки в роботі, але й у житті? 
Десятки тисяч людей кожен божий день поводяться, щонайменше, некультурно, і я - не виняток Тисячі людей щодня відкривають пачки сигарет і кидають целофан на асфальт. 
Тисячі людей в метро ломляться у двері вагону, не даючи пасажирам спершу покинути вагон. Тисячі даішників, точніше, тисячі офіцерів міліції щоденно беруть хабарі, і просять тебе більше не порушувати. Тю, дурні! Якщо ти не будеш порушувати, на які ж гроші вони будуть купувати дітям шоколад, а собі кальсони, щоб не мерзнути, сидячи в засідці? Десятки тисяч людей кожен божий день поводяться, щонайменше, некультурно, і я - не виняток. Десь вживаю нецензурну лексику, не замислюючись про дітей, що йдуть поруч, десь не притримую двері для того, хто йде позаду, десь дратував інших людей, які заслуговують на спокій і справедливість. Але водночас, я щиро прагну робити маленькі речі, які точно не шкодять моєму місту. Я практично ніколи не беру в супермаркетах целофанові пакети, в які можна покласти йогурти, арнаутку або паштет. Касири щиро дивуються: &quot;Беріть! Це безкоштовно!&quot; Я відповідаю: &quot;Дякую, але целофан погано переробляється землею&quot;. І часто чую: &quot;От ви дивний&quot;. Я майже завжди говорю в обмінних пунктах і на кордонах Добрий вечір!, Дякую! і Перепрошую!. І майже ніколи не чую нічого взаємного у відповідь. І ще я кидаю жуйки в сміттєві ящики, навіть якщо до найближчого смітника потрібно пройти олімпійську дистанцію. Загалом, намагаюся, як мінімум, не псувати рідне місто (у Києві й мер - не подарунок). І якщо чесно, сподіваюся (весна все-таки), що на цих струнах доброти і взаєморозуміння з кожним днем будуть грати все більше жителів нашої дивної країни. 
Сподіваюся, що на цих струнах доброти і взаєморозуміння з кожним днем будуть грати все більше жителів нашої дивної країни 
Нещодавно один нехитрий, але гідний розголосу випадок мав місце в магазині. Юний школяр купував туалетний папір і молоко. Мама дала йому 10 грн., а інших грошей у нього не було. Але касовий апарат висвітлив 10,95. Хлопчик розгубився. Він розумів, що від чогось потрібно відмовитися, але від чого? Адже мама просила і те, і інше. Він безпорадно плескав віями, як раптом струнка дівчина, що стояла за ним, сказала касирці: &quot;Я дам гривню, ось, візьміть!&quot; &quot;Що ви, тьотю, не треба ...&quot; - Хлопчик дійсно засоромився, і в цьому не було ніякого кокетування. Адже в дітей усе просто. Але дівчина вже полагодила питання, і дитина, затинаючись від делікатної ситуації, кілька раз подякувала усім навколо і побігла додому. І от мені здається ... Ні, не так - я впевнений, що простих речей потрібно навчати якщо не з дитинства, то хоча б з білбордів. Потрібно просторим великим шрифтом писати прописні істини, які в кінцевому підсумку одного разу так вистрілять, і дай бог, у межах всієї країни. У свій час на Хрещатику висіли борди з фотографією роздертого дивану та порожніх пляшок. І над цим пейзажем було видно напис: &quot;Бережіть природу! Відпочивайте вдома!&quot; На жаль, плакати довго не протрималися й лісові галявини від цього чистішими не стали. Але добрий початок — половина діла. Якщо не спрацював з першого разу - спрацює з третього, четвертого, п'ятого! Важливо поставитися до цього з душею і зі смаком. А гасла-нагадування повинні бути якомога простішими і точнішими. Наприклад, такі: 1. Будь-ласка, не кричіть у телефон у маршрутці! 2. Будь-ласка, не вмикайте в транспорті на всю гучність пісні та відео з телефону. 3. Якщо не важко, не мочіться тверезими в підворіттях! 4. Вивчайте мови! Не робіть в одному sms десять помилок! 5.&amp;nbsp; Будь-ласка, намагайтеся влучати в урни! 6. Не соромтеся казати &quot;перепрошую!&quot; 7. Даруйте дітям подарунки вчасно! 8. Будь-ласка, не пийте за кермом! 9. Не переходіть відразу на &quot;ти&quot;! 
От десять простих весняних заповідей, які першими спали мені на думку. Я знаю, вони збудуться. У крайньому випадку, ні. *** Ця колонка опублікована в № 8 журналу Корреспондент від 5 березня 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Fri, 05 Mar 2010 13:50:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1053931</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1053931/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Ігри для багатих]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/1060/19_tn.jpg">Білі олімпіади перетворюються у закритий клуб мільйонерів, в якому біднякам з України місця немає, пише у своїй колонці в тижневику Корреспондент бізнес-консультант Павло Вдович.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[У підсумковій таблиці&amp;nbsp;результатів зимових Олімпійських ігор у Ванкувері представлено переважно найбагатші країни світу. З 25 держав, представники яких піднімалися на п'єдестал пошани, 19 є членами Організації економічного співробітництва та розвитку, що об'єднує світових лідерів економічного розвитку. При цьому кількість медалей, завойованих країнами-учасницями, пропорційно відповідає рівню їх ВВП на душу населення. Любителям статистики буде цікаво дізнатися, що рівень кореляції між цими двома показниками становить майже 60%. Таким чином, олімпійський успіх на зимових Іграх залежить, перш за все, від економічного розвитку та фінансової бази для спортсменів. Зимовий спорт прогресує неймовірними темпами, стаючи все більш технологічним і, відповідно, дорогим. Відомо, що саме екіпірування й устаткування може визначити успіх спортсмена, особливо в зимових видах спорту. Сучасний спортсмен за кількістю всіляких примочок часто нагадує якогось супергероя, скажімо, Бетмена чи Людину-павука. Намагатися його перемогти - все одно, що намагатися наздогнати Мерседес на Запорожці. Наприклад, тільки ціна одного бобу (це спеціальні сани для бобслею) досягає 100 тис. євро, одна пара полозів-ковзанів до них - 20 тис. євро, костюм і шолом одного бобслеїстам - 5 тис. євро. Не менш важливі умови, в яких тренуються спортсмени, - професійні катки, трампліни та траси. Недостатньо просто нагодувати спортсмена, нав'язати йому лижі і, сказати: Будь бадьорим. Зимовому спорту потрібна сучасна інфраструктура, яка коштує надзвичайно дорого. Крім того, специфіка зимових стартів така, що вони відбуваються у різних кліматичних умовах, при цьому висота і рельєф трас значно відрізняються. Тому для підтримки відмінної форми спортсмени, які претендують на світове лідерство, повинні регулярно брати участь у міжнародних змаганнях, у тому числі в країнах з довшим зимовим сезоном. Скажімо, сучасний фігурист-професіонал повинен за рік прийняти участь принаймні у восьми турнірах високого рівня, витративши мінімум 50 тис. євро на рік на участь у змаганнях. Українські спортсмени позбавлені цієї розкоші. Держава відіграє ключову роль в організації та фінансуванні підготовки олімпійців до зимових Ігор, оскільки лише деякі професіонали, що відбулися, можуть повністю оплачувати свої витрати. Наприклад, на підготовку спортсменів до зимових Олімпійських ігор Україна за чотири роки витратила не більше ніж $ 8 млн. За цей же час Німеччина надала своїм олімпійцям $ 250 млн (183 млн євро) прямої і непрямої фінансової підтримки. А її конкурент за місце на вершині загального командного заліку Канада з 2005 року вклала у програму розвитку зимових видів спорту понад $ 118 млн. За рівнем витрат команд-учасниць зимові Олімпіади в корені відрізняються від літніх. На літніх Іграх навіть найбідніші країни регулярно завойовують медалі. Адже підготовка марафонця або метальника ядра не вимагає особливого устаткування або обтічних костюмів з турбопіддувом. 
Взаємозв'язок між кількістю нагород на літніх Іграх та рівнем ВВП на душу населення складає не більше ніж 20% 
Статистика показує, що взаємозв'язок між кількістю нагород на літніх Іграх та рівнем ВВП на душу населення складає не більше ніж 20%. Літні змагання статистично доводять, що таланти приблизно рівномірно розкидані по планеті. Олімпійські ігри 2008 року подарували світові цілу плеяду нових гучних імен з країн, які раніше залишалися в тіні. Цим, на жаль, не може похвалитися Ванкувер. На зимових Іграх з року в рік домінують ті ж команди, а спортсмени з третього світу доводять, що на одному таланті далеко не заїдеш. Наприклад, в Пекіні збірна Австрії, так само як і збірна Латвії, зібрала комплект з трьох медалей. Зате у Ванкувері диспропорція в економічному розвитку цих двох країн вилилася у співвідношення кількості медалей 16 до 2! Що говорити, деякі види спорту, такі як бобслей, слалом або стрибки з трампліну, в принципі недоступні небагатьом країнам. По суті зимові Ігри є певним елітним клубом. На бідні країни тут дивляться з доброю і співчутливою олімпійською посмішкою. Тому не варто мріяти про успіхи України в зимових видах спорту. Золоті медалі тут тому і золоті, що в них вкладено величезні гроші. Нам вони поки не по кишені. *** Ця колонка опублікована в № 8 журналу Корреспондент від 5 березня 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Fri, 05 Mar 2010 12:04:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1053870</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1053870/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Король-то голий]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/1058/81_tn.jpg">Перші укази Президента Віктора Януковича показали, що до своєї нової посади він не готовий: детального плану роботи навіть на найближчий час у нього немає. Навіщо ж Янукович йшов у президенти? Це питання у своїй колонці в журналі Корреспондент ставить Анатолій Гриценко.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[Видано перші президентські укази - про створення Комітету з економічних реформ та Національного антикорупційного комітету. На перший погляд, звучить класно. Свідчить про рішучість намірів Президента впроваджувати економічні реформи і боротися з корупцією. А на другий погляд? Для тих, хто читає тексти указів і може їх аналізувати, ці документи засвідчили дві речі. Перше - Янукович, як і його попередник, прийшов на Банкову без заздалегідь продуманого плану конкретних дій. Якщо не на 100 днів, то хоча б на кілька перших тижнів. Замість прийняття рішень, спрямованих на досягнення практичного результату, Янукович лише ставить завдання - опрацювати стратегію економічних реформ, визначити напрямки, пріоритети та механізми, підготувати законопроекти, які дозволять виконати передвиборну програму Україна - для людей. Просте запитання: маючи партію в кілька сотень тисяч членів, багатомільярдні ресурси і кілька років роботи на чолі опозиційного уряду, чому не пропрацювати все це завчасно, щоб з першого дня на Банковій діяти, а не втрачати дорогоцінний час? Друге - підготовкою таких указів на підпис Януковича його команда на Банковій показала, що їй доведеться освоювати ази роботи на відповідальних державних посадах, вчитися працювати ефективно і головне - технологічно. Обидва укази схожі за форматом і змістом, фактично їх написано під копірку. Обидва не містять норм прямої дії по суті, не вирішують вони і організаційних питань, а лише окреслюють їх. 
Що заважало йому підготуватися до ефективних і рішучих дій на посаді Президента з першого ж дня роботи? 
Згадані два Комітети насправді не створено, а лише заявлено в указах. Не розроблено і не введено в дію положення про діяльність Комітетів - лише зазначено час на їх підготовку. Не затверджено персональний склад Комітетів - ця робота також попереду. Відсутній план - графік роботи Комітетів, терміни розробки конкретних документів. Після цих двох указів розроблять ще два (а може, й чотири) - для введення в дію положень і затвердження персонального складу Комітетів. Потім визначатимуть дати засідань, складатимуть плани роботи. Будуть підганяти їх під графік роботи Президента, оскільки Янукович вирішив сам головувати в обох Комітетах. На це підуть дні, тижні, місяці бюрократичної тяганини. Як мав би діяти новообраний Президент? З першого ж дня на Банковій внести до Верховної Ради пакети законопроектів, спрямованих на виконання президентської програми, за ключовими напрямками - подолання бідності, створення нових робочих місць, підтримка підприємництва, протидія корупції, судова реформа. Цього зроблено не було. Якщо ж Президент вирішив створити якийсь Комітет, то потрібно не імітувати створення, а створювати. Що буде далі? Втрата часу, темпу, а потім і рівня підтримки дій Януковича - серед тих, хто очікував, що він зможе рішуче змінити ситуацію в країні. Ремарка з власного досвіду роботи в уряді Януковича: як ніби бачу, як Віктор Федорович серед вітчизняних і зарубіжних яйцеголових годинами жваво обговорює питання стратегії економічних реформ і напрямків боротьби з корупцією. Той же Віктор Федорович, який зазвичай лише починав засідання Кабміну, а коли із зали виводили журналістів, швидко передавав повноваження Миколі Азарову, і той проводив більшість засідань. Виникає питання, а навіщо Янукович йшов у президенти? Чим він займався всі ці роки? Що заважало йому підготуватися до ефективних і рішучих дій на посаді Президента з першого ж дня роботи? У червні 2004-го, починаючи роботу у виборчому штабі Віктора Ющенка, я запропонував проект Перші 100 днів Президента. Переконував, що Ющенко не може прийти на Банкову з порожніми руками. Замість цього він повинен мати підготовлені пакети законопроектів і проекти указів, спрямованих на якісні зміни за кількома ключовими напрямками: рішучу протидію корупції, реформування правоохоронної та судової систем, підтримка підприємництва, підвищення соціальних стандартів, розвиток пріоритетних галузей промисловості та АПК, енергозбереження та енергетична безпека, зміцнення обороноздатності. 
Що тоді залишається - розподіляти посади та оптимізувати потоки? Вручати ордени, присвоювати звання і милувати засуджених? 
Спираючись на досвід Центру Разумкова з координації розробки системних проектів, я пропонував залучити найкращих вітчизняних експертів, які б погодилися працювати на лідера опозиції, що при тих умовах було непростим завданням і вимагало фінансового заохочення. Порівняно із загальним бюджетом кампанії, мінімальна вартість проекту на рівні $ 100 тис. (глазур тоді ще не перемогла) не виглядала надто обтяжливою. Але проект було відхилено, мовляв, не до того, переможемо - потім якось воно буде. Як-то й вийшло. На ті ж граблі наступив і Янукович. Мабуть, ніхто не сумнівається, що в нього було більш ніж достатньо ресурсів для підготовки детального плану на перші 100 днів. Він цілком міг залучати до роботи вітчизняних і зарубіжних експертів без жодних обмежень. Тому і питання: навіщо Януковичу ця посада, коли виявляється (для тих, хто не знав цього раніше), що він не готовий впроваджувати необхідні країні зміни і реформи? Що тоді залишається - розподіляти посади та оптимізувати потоки? Вручати ордени, присвоювати звання і милувати засуджених? Анатолій Гриценко - голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони *** Ця колонка опублікована в № 8 журналу Корреспондент від 5 березня 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua ]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Thu, 04 Mar 2010 15:21:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1053550</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1053550/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Давайте жити дружно]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/1050/49_tn.jpg">Хамство і агресія української політичної еліти привели до надмірної радикалізації суспільства. У такого сценарію хепі-ендів не буває, пише оглядач Олександр Пасховер у своїй колонці в тижневику Корреспондент.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[У дружній нам Ірландії 18 лютого відбулося легке непорозуміння. Тамтешній міністр оборони через сміховинну причину подав у відставку. Сміховинну - для українських пенатів. Віллі О'Ді поставив хрест на своїй політичній кар'єрі після того, як в ефірі державного телеканалу визнав, що рік тому звів наклеп на свого політичного опонента, звинувативши його в організації борделю. 57-річний ірландський чиновник написав заяву &quot;за власним бажанням&quot;, публічно перепросивши політика, якого оббрехав, і виплативши потерпілому 100 тис. євро компенсації. Не знаю як ви, але я давно, тобто ніколи не чув, щоб хто-небудь з українських небожителів публічно перепросив. А підстав - мільйон. За останні кілька років в Україні опоненти вилили один на одного тонни бруду. Образи розійшлися в діапазоні: &quot;розікрали 2,7 млрд грн.&quot; - це з відносно свіжих заяв Юрія Луценка на адресу президента Віктора Ющенка та його команди, до &quot;напомадженої істоти з манікюром&quot; - це комплімент від Юлії Тимошенко колишньому заступнику голови СБУ Валерію Хорошковському. В ефірі телеканалу Інтер на ток-шоу Велика політика Ющенко безапеляційно називав парламентаріїв педофілами - саме тоді розігрався гучний скандал з Артеком. Один з журналістів в студії тоді запитав: а хіба вже є рішення суду про причетність депутатів? Президент промовчав. А не завадило б перепросити. У червні 2009-го Київський апеляційний суд зажадав від міністра внутрішніх справ публічно перепросити нардепа Бориса Колеснікова за наклеп про &quot;загрози вбивства&quot;, &quot;вимагання&quot;, &quot;відірвані ноги&quot;, &quot;вибухи&quot;, &quot;дивовижні знахідки при обшуку&quot; і багато чого іншого, що, цілком ймовірно, Луценко написав, а потім і озвучив у квітні 2005 року. Але Луценко ж не ірландець, щоб через дрібниці каятися. 
Не знаю, чи помітили ви, але прості правила пристойності поступово зникають і в суспільстві простих українців. Слова &quot;перепрошую&quot;, &quot;дякую&quot;, &quot;будь ласка&quot; та інші відходять зі звичного лексикону. Вираз &quot;як вам не соромно&quot; - взагалі нафталін
Рівень хамства, безвідповідальності й елементарної людської культури опустився нижче від позначки нуль. Весь цей тераріум задає стандарт для значної частини населення України. Не знаю, чи помітили ви, але прості правила пристойності поступово зникають і в суспільстві простих українців. Слова &quot;перепрошую&quot;, &quot;дякую&quot;, &quot;будь ласка&quot; і інші відходять зі звичного лексикону. Вираз &quot;як вам не соромно&quot; - взагалі нафталін. Ми раптом стали жити зі стиснутими кулаками, готовими дати відсіч навіть тому, хто не збирається на нас нападати. Під впливом нав'язаного нам політиками етикету або, простіше кажучи, безкультур'я, стаємо жорстокими до невпізнання. Температура дискусій нагорі - точне відображення того, що відбувається між простими українцями. Ми, як колись іронізував сатирик Михайло Жванецький, опановуємо &quot;високим стилем суперечки&quot;. Суперечки-агресії, що переходить на особистість опонента. Неабиякі пристрасті навколо дріб'язкових тем. Радикалізм став головним засобом вирішення проблем у суспільстві. Пошук відповіді на питання, хто винен, актуальніший, ніж питання, що робити. &quot;Обличчя зустрічних висловлювали холодну суворість; очевидно, люб'язність і ввічливість розглядалися як ознака слабкості&quot;, - писав Чарлі Чаплін про свої відчуття, коли вперше залишив Великобританію і приїхав до США. Відвідай великий комік зараз Україну, він слово в слово повторив би сказане. У Біблії є щодо цього чудовий вислів, цитую дослівно: &quot;Якщо ж один одного угризаєте та їсте, стережіться, щоб ви не знищили один одного&quot;. Без перебільшення - загроза самознищення неабияка. 
Я впевнений, що політики - головні призвідники великої бійки і збудники громадянського неврозу. Вибори перетворено в громадянську війну. Ток-шоу - в кримінальне збіговисько. Мистецтво компромісу, чим, власне кажучи, і є політика, не для них
Але повернімося до українських політиків. Я впевнений, що вони головні призвідники великої бійки і збудники громадянського неврозу. Вибори перетворено в громадянську війну. Ток-шоу - в кримінальне збіговисько. Мистецтво компромісу, чим, власне кажучи, і є політика, не для них. Масштаб їх мислення поки що на первісному рівні - відповідно такий і стиль життя країни. Сильні світу не соромляться визнавати свої промахи або навіть злочини. А це дуже важливо для того, щоб знімати напруження, яким дуже наелектризоване суспільство. Особливо зараз - у період безпрецедентної глобальної кризи. Вчинок ірландського міністра зайве тому підтвердження. Його можна зрозуміти, йому ще йти на вибори. І може так статися, що кельти не пропустять партію аморального наклепника до влади. Такі правила демократії. Вже краще перепросити. Можна взяти планку і вище. Наприкінці 90-х в Італії вийшла книга Коли Папа перепрошує, в якій зазначалося, що за час своєї місії Іван Павло II перепросив близько 100 разів - за помилки інквізиції, насильство місіонерів, перегин стосовно Галілео Галілея і навіть покаявся перед рок - музикантами &quot;за те запізнення, з яким церква визнає вашу музику&quot;. 
Що робити? Їхати до Дніпропетровська. Навіщо? Тут у жовтні минулого року відкрилося агентство перепрошень. Послугу надають дипломовані психологи, які складають текст перепрошення і навіть можуть самі передати слова каяття скривдженій стороні
Зрозуміло, не кожен український чиновник здатен перепросити за своє хамство і наклеп. Не кожному під силу повторити подвиг Віллі О'Ді, і вже тим більше Іоанна Павла II. Та й поки немає потреби. Вершина влади підкоряється і без зайвих сантиментів. Водночас, зростаюча напруга в суспільстві, що створена і культивується українськими політиками, може впасти їм же на голову. Що робити? Їхати до Дніпропетровська. Навіщо? Тут у жовтні минулого року відкрилося агентство перепрошень. Послугу надають дипломовані психологи, які складають текст перепрошення і навіть можуть самі передати слова каяття скривдженій стороні. Способів мільйон - від телефонного дзвінка до особистого візиту з квітами та цукерками. Кажуть, що цей екзотичний сервіс користується попитом. Цікаво, скільки буде коштувати послуга - перепрошення Президентом українського народу? Ця колонка опублікована в № 7 журналу Корреспондент від 26 лютого 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Fri, 26 Feb 2010 14:02:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1051552</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1051552/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
  </channel>
</rss>
