<?xml version="1.0" encoding="windows-1251" ?>
<rss version="2.0">
  <channel>
   <title>Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</title>
   <image>
     <title>Последние новости Украины и мира - Корреспондент.net</title>
	 <url>http://k.img.com.ua/static/img/pda/logo.gif</url>
	 <link>http://korrespondent.net/</link>
	 <width>144</width>
	 <height>30</height>
	 <description>Корреспондент - информационно-новостной портал №1 в Украине. Объективно о событиях по всему миру.</description>
   </image>
   <link><![CDATA[http://ua.korrespondent.net]]></link>
   <description><![CDATA[Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net]]></description>
   <language>ua</language>
   <copyright>Copyright 2008 korrespondent.net</copyright>
   <managingEditor>korrespondent@kpmedia.ua</managingEditor>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Шокова ідентифікація]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/1005/16_tn.jpg">Зробивши Степана Бандеру офіційним Героєм України, Віктор Ющенко вкотре підтвердив, що національні герої указами Президента не призначаються, пише у своїй колонці в тижневику Корреспондент журналіст Віктор Мороз.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[Відновивши, на його думку, справедливість, тобто, давши Степану Бандері звання Героя України, Президент Віктор Ющенко тепер, очевидно, з почуттям виконаного обов'язку піде на заслужений відпочинок. Залишивши при цьому свою націю в ще більшій розгубленості. Дійсно, що б цей екстравагантний вчинок Президента, який іде з посади, означав? Відчай людини, яка не виконала по-справжньому свою місію і намагається надолужити втрачене? Глибоке переконання в необхідності сильних вчинків для українізації країни, яка так вперто продовжує йти в російському культурному та цивілізаційному фарватері? Або ж образа на націю, яка так і не зрозуміла і не прийняла свого месію, відкинувши його чисті і благородні наміри на чергових виборах? Мені здається, що все це має бути. І чисто по-людськи вчинок Ющенка можна зрозуміти. Розпач, впертість, образа - вони зараз певною мірою переповнюють душу незрозумілого Президента. І він іде. На прощання вирішивши голосно грюкнути дверима. Так, щоб штукатурка посипалася. І всі почули. Особливо там, у Білокам'яній. Піддати їм перцю під хвіст! А заодно - дещо оживити драматургію другого туру виборів. Зрозуміло, Віктору Януковичу це по барабану. Бандера не його герой і не його виборців. Хіба що активізує східний електорат. А от Юлія Тимошенко нехай поскаче і покрутиться з коментарями на цю тему. Тут підеш наліво - коня втратиш, направо підеш - голову ... Ні, що не кажіть, а цікавий хід Президента. От тільки до чого тут його нація, про яку він так ревно дбав останні п'ять років? Вона порозумнішає і прозріє від цього надзвичайно сміливого і відважного вчинку і одразу ж заговорить українською? А в її еліти з'явиться почуття національної відповідальності? 
Розпач, впертість, образа - вони зараз певною мірою переповнюють душу незрозумілого Президента. І він іде. На прощання вирішивши голосно грюкнути дверима
Підозрюю, ні перше, ні друге не відбудеться. А Віктор Андрійович втратить ще піввідсотка свого електорату з лав нечисленної української інтелігенції. Останні так довго і наполегливо чекали месію, а отримали вельми невдалого проповідника, який спочатку дуже правдоподібно зіграв кілька мізансцен, а потім піднявся на котурни і, запевнивши себе у своїй обраності, почав робити суперечливі вчинки і промовляти банальні тексти. Чи виграє від цього пам'ять про Бандеру - легенду українського опору і символ незалежності? На жаль, є підстави засумніватися і в цьому. Для мешканців Західної України він завжди таким і був. Схоже, навіть не героєм, а саме символом. В історії цієї, без сумніву, дуже великої і сильної особистості чимало вкрай суперечливих вчинків. Так, він самовіддано боровся всіма доступними методами за гідність і незалежність свого краю. Всіма доступними методами, які не відкидали і терор проти польського окупаційного режиму, який проводить дискримінаційну стосовно корінного населення політику. З точки зору сьогоднішнього дня це відверто погано. Але терор - зброя всіх пригноблених, усіх національно-визвольних рухів. Викоренити це можна тільки побудувавши справедливий світ. Сьогоднішній досвід Чечні, Косова, Тибету, Північної Ірландії, Країни Басків, Курдистану, Іраку показує, що зробити це неймовірно складно. У відносно мирному і мудрому ХХI столітті. А в 30-х роках минулого століття Європа вирувала, вийшовши з важкої Першої світової. Я не намагаюся виправдати Бандеру. Він мого виправдання не потребує. Як і когось іншого. Він просто був сином свого часу і свого народу. І намагався в міру своїх сил і можливостей всіма способами його захистити. І це гідне поваги. Саме за це його поважають і люблять в Західній Україні. 
Я не намагаюся виправдати Бандеру. Він мого виправдання не потребує. Як і когось іншого. Він просто був сином свого часу і свого народу. Але ось я ніяк не можу зрозуміти: чому його не люблять у Східній Україні? 
Але ось я ніяк не можу зрозуміти: чому його не люблять у Східній Україні? Ні, я розумію, за що Бандеру і бійців УПА не любить Москва. Він їм не підкорився. Він не прийняв з телячим захопленням порядків Радянського Союзу, які тоді пригнічували найменше інакомислення і нав'язали червоний терор на всій своїй території. Більше того, він організував безпрецедентний за масштабами Європи рух опору цьому терору. Радянська імперія цього не могла допустити. Це був поганий приклад для всіх підневільних народів. За це його просто зненавиділи. Перш за все, у Москві. Але чому ім'ям Бандери мирні жителі сучасної України досі лякають своїх дітей? Може, вони живуть під страхом репресій і не здатні самостійно приймати рішення? Накладене на Бандеру клеймо &quot;пособника фашистів&quot; абсолютно не відповідає дійсності. Так, до початку війни Німеччини з Радянським Союзом багато хто, в тому числі й українські націоналісти, сподівалися, що Адольф Гітлер звільнить їх від червоного терору і дасть свободу. І в цьому ключі були якісь контакти з німецькою владою. Ці контакти було названо колабораціонізмом. Але ж Радянський Союз з гітлерівською Німеччиною вели в цей час повномасштабне співробітництво в економіці, військовій промисловості, підготовці військових спеців, співпрацю розвідок. І хіба пакт Молотова-Рібентропа це не колабораціонізм? Співпраця Бандери з нацистським режимом закінчилася, так і не розпочавшись, після безславного відступу Червоної Армії зі Львова. Спробувавши разом із соратниками проголосити створення самостійної держави, Бандеру було негайно заарештовано німецькими окупаційними військами і скеровано до концтабору, де він і пробув всю війну. І де, до речі, загинули двоє його рідних братів. Невже справжніх посібників фашистів катують у концтаборах і вбивають? Ми самі поступово розберемося, хто у нас друг, а хто ворог. Хто герой, а хто зрадник. Але президентські укази в цьому навряд чи допоможуть. *** Ця колонка опублікована в № 3 журналу Корреспондент від 29 січня 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Thu, 28 Jan 2010 14:20:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1040902</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1040902/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Політичний космополітизм]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/995/58_tn.jpg">Не варто сприймати як особисту трагедію поразку свого кандидата. Визнання переможця чесних виборів - ознака зрілості нації. Невизнання - юнацький максималізм, пише у своїй колонці в тижневику Корреспондент бізнес-консультант Павло Вдович.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[Я вболіваю і за київське Динамо, і за донецький Шахтар, незважаючи на те, що кількість гравців зі світлою шкірою в обох командах наближається до нуля. І незважаючи на те, що обидві команди провалили сезон, я продовжую вболівати і вірю, що у них все вийде в майбутньому. Президентські вибори - це гра мільйонів, що нічим не поступається футболу щодо азартності і рівня адреналіну. Так само як і у футболі, тут у когось вищий клас, а у когось більше бажання, хтось добре грає &quot;на другому поверсі&quot;, а хтось активно працює ліктями. Хтось на останніх хвилинах підіграє собі рукою, а хтось на емоціях може буцнути суперника головою. Хтось вітає суперників з перемогою, а хтось звинувачує суддів в упередженості та корупції. Коли в принциповому матчі зійдуться Він і Вона, я вже знаю, що робити. Вболівати за обох, розуміти і насолоджуватися грою. Я щиро симпатизую і співчуваю і Йому, і Їй. Симпатизую, бо кожному з Них довіряє понад 10 млн українців. Співчуваю, бо нікому з Них не вдасться реалізувати свідомо завищених очікувань своїх співвітчизників. Шоу, як би воно не завершилося, не повинно травмувати душі і розбивати серця. Навряд чи хтось із сьогоднішніх фіналістів президентських перегонів бажає країні поганого або не може впоратися з труднощами, що тяжіють над державою. Кожен з них зможе досягти багато чого, спираючись на нашу довіру і підтримку. 
Співчуваю, бо нікому з Них не вдасться реалізувати свідомо завищених очікувань своїх співвітчизників 
Хто б не став президентом, апокаліпсису не трапиться. По-перше, не варто перебільшувати вплив президента на долю держави, особливо за нинішньої Конституції. Ні одна важлива ініціатива не зможе бути реалізованою без інших учасників політичного процесу. По-друге, президент України, незважаючи на всі передвиборчі слова, буде просто змушений проводити помірну політику заради консолідації або її видимості. Президент має дуже невеликий вплив на приватний бізнес, особливо малий і середній. Крім того, новий президент у державі, що розвивається, завжди обмежений ефектом храповика - досягнутий рівень свобод і лібералізації економіки не можна повернути назад всупереч бажанню всього суспільства. Хто б не переміг на виборах, йому доведеться гармонізувати систему влади, боротися з корупцією, наводити порядок у бюджетній сфері, віддавати кредити МВФ, спрощувати процедури реєстрації та оподаткування. І Він, і Вона будуть проводити соціальні програми, спрямовані на найбідніші верстви населення. І Він, і Вона будуть до хрипоти торгуватися за ціну на російський газ і боротися за безвізовий режим з ЄС. І Він, і Вона будуть забезпечувати замовленнями найбільші державні підприємства і прагнути вивести економіку з тіні. Позбудьмося від стереотипів. При Ньому країна не перетвориться на колонію (у т. ч. Росії), російська мова не стане державною, міліція не стане службою охорони в олігархів. При ній державний бюджет не втече в офшори, нафтогазова система не буде віддана за безцінь будь-кому, Донбас не стане зоною відчуження. Все це вище від можливостей президента. 
Для мене чесно обраний президент є правильним, оскільки його підтримує більшість громадян
Кожна людина вільна жити, думати і робити свій політичний вибір. Невизнання цього права за своїми співвітчизниками (навіть з іншого кінця України) веде до політичного радикалізму і навряд чи свідчить про зрілість нації, швидше, про її підвищену емоційність та юнацький максималізм. Як відомо, щастя залежить від сприйняття. І хоча &quot;з кожним роком жити все гірше і гірше&quot;, Україна з дня свого народження в 1991 році в рази більше виробляє продукції і більше продає на міжнародних ринках. Країна впоралася з гіперінфляцією, тотальним безробіттям і розгулом рекету. Фінансові піраміди стали винятком, а не правилом. Майже кожна сім'я володіє автомобілем, а українці масово їздять за кордон. І це при тому, що країною керували &quot;неправильні&quot; політики при &quot;неправильній&quot; опозиції в умовах &quot;неправильних законів і Конституції&quot;. Судячи з короткої історії президентських виборів у нашій країні, симпатії громадян зі Східної та Західної України можуть кардинально мінятися. І хоча часто виборці голосують не за, а проти, цікаво поспостерігати такий факт: кожен з перших двох президентів за три-п'ять років пройшов шлях від повного неприйняття до відносної лояльності серед мешканців західних регіонів. Водночас, східним регіонам вистачило мудрості визнати третього президента і дати йому шанс показати все, на що він нездатний. Для мене чесно обраний президент є правильним, оскільки його підтримує більшість громадян. І дай бог йому або їй бажання, мудрості, сил і терпіння працювати заради країни і нас з вами. Врешті-решт, Україну, як і всі інші країни світу за рідкісним винятком, ймовірно, чекає довгий і звивистий шлях становлення. Нам же варто займатися тим, що залежить від нас самих. Мені, наприклад, давно пора полагодити коробку передач і провести бездротовий інтернет в квартирі. На футбольному матчі ніхто не здивується, якщо ви будете свистіти як дитина, плакати чи обійматися з незнайомою людиною. Але навіть при результаті не на користь вашої команди наступного ранку ви прокинетеся в хорошому настрої і підете займатися своїми справами. Це ж всього-на-всього футбол. Це ж всього-на-всього вибори президента. Павло Вдович - бізнес-консультант 
***
Ця колонка опублікована в № 3 журналу Корреспондент від 22 січня 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Fri, 22 Jan 2010 10:18:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1038759</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1038759/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
   <item>
     <title><![CDATA[Точка зору: Кого обирати. Або, вірніше, що]]></title>
     <description><![CDATA[<img align="left" vspace="5" hspace="10" src="http://novynar.img.com.ua/img/forall/a/994/35_tn.jpg">У другому турі нам доведеться вибирати між Бараком Обамою та Ангелою Меркель, пише головний редактор журналу Корреспондент Віталій Сич у своїй колонці. А тепер серйозно, додає автор.<br clear="all">]]></description>
     <fulltext><![CDATA[Після першого туру виборів у мене з'явилися одразу два висновки: один хороший і один поганий, а також прогноз на другий тур і настійна порада всім виборцям. 1.Ітак, враження перше, хороше. 
Вибори Президента в Україні відбулися абсолютно чесно і справедливо, як в якій-небудь Франції або Чехії. Ні президент, ані прем'єр-міністр не тиснули на своїх підлеглих, щоб отримати результат: Віктору Януковичу не вимикали світло під час його виступів в актовій залі Дніпропетровська, а з динаміків у київському метро пасажирів не закликали підтримати Юлію Тимошенко. Усі ключові учасники перегонів не сходили з екранів телевізорів, вони ж зверталися до виборців зі сторінок журналів, біл-бордів та газет. Це говорить не тільки про те, що у всіх основних кандидатів були рівні можливості донести свої думки до виборців, але і про дещо інше, набагато важливіше. Усі політики в Україні тепер розуміють, що вибори не можна вкрасти, їх можна лише виграти. І виграти їх можна, тільки сподобавшись виборцю. Бо все вирішує він. Такі тепер правила гри в Україні. 

Усі політики в Україні тепер розуміють, що вибори не можна вкрасти, їх можна тільки виграти
І це вкрай приємна і досить велика зміна в порівнянні з тими звичаями, що панували в країні за Леоніда Даниловича, наскільки сильно б себе він зараз не вихваляв. Це ж і є нехай і слабкою, але втіхою всім прихильникам помаранчевої революції, які протягом місяця відморожували собі кінцівки на центральній площі країни. Правом вибирати собі владу - а потім її міняти, якщо не сподобається - в колишньому Союзі до цього часу могли похвалитися тільки прибалти. Тепер і українці. 2. Враження друге, погане. Замість конкуренції ідей і стратегій розвитку вибори в Україні перетворилися на перегони фізіономій. Країна втратила чудовий шанс вирішити, що робити далі. А робити-то є що: за рівнем корупції Україна відстає лише від деяких африканських держав, за рівнем зарегульованості бізнес-середовища не знає рівних. ЖКГ перебуває в жалюгідному стані, охорона здоров'я - в огидному. Як це все міняти? У який бік рухатися? Замість цього ми отримали якусь Тигрюлю і людину, яка вважає, що Україна тепер буде для людей. Як каже один мій приятель, а раніше вона для когось була, для шпаків? 
Замість конкуренції ідей і стратегій розвитку вибори в Україні перетворилися на перегони фізіономій
Нескінченні обіцянки зростання соціальних виплат стали кампанією за знущання над розумом, бо будь-яка людина з вищою освітою розуміє: соцвиплати можуть зрости лише як результат зростання економіки, і не інакше. А як саме і за рахунок чого зростатиме економіка, основні кандидати мовчать. Тому хотілося б, щоб під час виборів ми всі не слухали нісенітницю, а вимагали від шукачів відповідей на життєво важливі для себе питання. Як? Через ЗМІ. Можете вважати це зверненням до колег-журналістів, особливо на ТБ. У них - величезні аудиторії та інструменти впливу. 3. Порада виборцям. Коли напередодні першого туру виборів на сайті журналу я закликав не голосувати ні за Тимошенко, ані за Януковича, а підтримати наростаючу альтернативу, більшість побачили в моїх словах прихований сенс. Одні вважають це зашифрованим закликом голосувати за Тимошенко, інші - завуальованим закликом підтримати Януковича. Послухайте, абсолютно не важливо, за кого я. Я Вам більше скажу: не важливо навіть, за кого Ви. Важливо, щоб той, за кого Ви, працював на Вас, а не на себе. 
Ідіть до Генпрокуратури і галасуйте їм у вікна, створюйте громадські організації, виходьте на демонстрації
Вам зрозуміло сказали, що у заступника генпрокурора квартири в Ніцці і Баден-Бадені. Незрозуміло? Тоді чорним по білому додали, що Янукович в особисту власність отримав держдачу із землею на березі Київського моря в розмірі 140 га невідомо, як і за які гроші, і цю тему відмовляється навіть обговорювати. Ще незрозуміло? Тоді слухайте: Юлія Володимирівна на рік офіційно заробляє трохи більше ніж 30 копійок, живе при цьому в шикарному будинку в елітному селищі Срібна Затока, який вона орендує невідомо за які гроші і невідомо в кого. Тепер зрозуміло? Спроби виокремити політичну орієнтацію один одного в умовах безперервного мародерства улюбленців і тих, і інших - замилювання для приїжджих, яке придумали для них відносно розумні люди. Ідіть до Генпрокуратури і волайте їм у вікна, створюйте громадські організації, виходьте на демонстрації. Коротше, тисніть. Тоді заступник Генпрокурора не просто подасть у відставку по слідах публікацій у ЗМІ. На нього заведуть кримінальну справу, бо виходу іншого немає, коли на вулицю виходить 50 тисяч. Перевірено угорцями, французами та багатьма іншими. Не важливо, хто при владі, важливо, щоб вона працювала на Вас. Знайомий словацький дипломат, який разом з прем'єр-міністром своєї країни стояв біля витоків реформ у Словаччині (їм тепер заздрять навіть чехи і поляки) сказав мені нещодавно, що якщо б політикам в його країні дозволяли поводитися так само, як дозволяють це своїм політикам українці , вони б поводилися так само. Але у них немає такої можливості. 4. Другий тур. За кого голосувати? Тимошенко чи Янукович? Яскрава непередбачуваність або тьмяна стабільність? 

Гірше, ніж було останні кілька років, вже навряд чи може бутиЯ особисто на себе такий тягар, як порада в цій справі, не візьму. Різниця між ними не настільки велика, щоб втрачати повагу половини наших читачів. Незгода з думкою автора в Україні автоматично переводить його статтю в ранг замовлених, а самого автора - у розряд продажних. Та й гірше, ніж було останні кілька років, вже навряд чи може бути. Ці вибори мають покласти край нескінченним чварам і дрімучій містечковості при владі. Для такого нехитрого завдання підходить будь-який з цих двох. Важливо, щоб той, кого Ви оберете, працював на Вас, а не на себе. І це головне. Віталій Сич - головний редактор журналу Корреспондент. *** Ця колонка опублікована в № 3 журналу Корреспондент від 22 січня 2010 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений. Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua]]></fulltext>
     <pubDate><![CDATA[Thu, 21 Jan 2010 13:30:00 +0200]]></pubDate>
     <category domain="http://ua.korrespondent.net/opinions">Точка зору</category>
     <link>http://ua.korrespondent.net/opinions/1038469</link>
     <comments><![CDATA[http://ua.korrespondent.net/opinions/1038469/#comment_form]]></comments>
     <source url="http://ua.korrespondent.net">Новини роздiлу Точка зору на korrespondent.net</source>
   </item>
  </channel>
</rss>
